Челбаш Денис вихованець гуртка «Основи ековалеології» ( керівник Костюченко Т.І.) з нетерпінням чекає своїх крилатих гостей.

Ми живемо у селі. У нас у дворі стоїть шестиметрова вежа для води. Одного разу навесні над цією вежею закружляли шість лелек, немов вибирали місце для створення гнізда. Одні сідали на вежу, інші лелеки зганяли крилами їх. Це була немовби боротьба за домівку. Ось залишилися два лелеки-переможці. Вони почали вити гніздо. Ходили по городу, збирали корінці, мотузки, гілочки, шматки целофанової плівки. Так вони збудували своє гніздо великих розмірів. В перший рік у них не було потомства. Пройшов рік і наші гості повернулися у своє вже збудоване гніздо. Лелеки підремонтували свою домівку – зробили глибше. І ось лелека – мати сіла висиджувати яйця. Лелека-тато підміняв маму, щоб та змогла полетіти поїсти. Так яйця висиджували по черзі.

У середині травня на світ з’явилося  п’ять пташенят, але вижило лише троє. З перших днів вони їли самостійно. Батьки-лелеки по черзі приносили у дзьобах чи у горлі черв’ячків, комах, ящірок, аби нагодувати своїх діточок. Пташенята росли, і у гнізді для всіх лелек міста було вже замало. Тому тато-лелека ночував на ставку біля нашого дому.

На початку серпня пташенята почали тренуватися літати: вони підстрибували над гніздом і махали крилами. Ми довго спостерігали за початком їхнього дорослого життя.

І ось одного разу ми помітили, як гніздо стало порожнім. Так ми зрозуміли, що пташенята виросли та стали самостійними. Час від часу вони прилітали у гніздо. Наприкінці серпня лелеки полетіли в теплі краї.